Перейти до основного вмісту

Хто такий Ісус і чому він такий важливий?

Самотня постать, що уособлює Ісуса, йде назустріч сонцю, яке сходить, і дивиться на неозорий краєвид із людьми вдалині та звивистими стежками, що символізує таємницю Його особи та Його глибокий вплив на людство.

Хто такий Ісус?

Людина? Пророк? Син Божий чи сам Бог? Чи є в ньому справді щось особливе?

Він був наріжним каменем, який збудівники не помітили, відкинутим знавцями Тори, каменем, об який спіткнулося людство. І все ж він став найвідомішою людиною, яка будь-коли жила на Землі. Його життя й вчення поділили людство на три великі авраамічні релігії.

Що такого особливого в тому, що він зробив для людства? Як це сталося і чому? Дізнаймося.

Слуга, обіцяний давним-давно

Приблизно за 700 років до Ісуса пророк Ісая описав майбутнього Божого «Слугу». Зверніть увагу, яку силу він обіцяв.

( Isaiah 42:1-4 )
( Isaiah 42:5-7 )

Слуга, який не кричить, – це не те, чого люди чекали від рятівника. Його сила мала б прийти від лагідності й від місії, ширшої за один народ: «світло для народів». Ісая писав у час війни та вигнання, коли надія була крихкою, і ці вірші стали однією з найдорожчих обітниць єврейського Писання.

Жодних бонусів

Тепер Ісая описує весь шлях Слуги, і дивує те, як звичайно він починається.

( Isaiah 52:13-15 )
2Він бо виступив перед ним, як пагонець, і як паросток із землї сухої; а нема в йому нї виду, нї величностї; й ми бачили його, та не було в йому вподоби, щоб надила нас до него.
( Iсая 53:2 )

Ось серце цієї історії: Ісус прийшов без жодних бонусів. Біблія не описує ані його обличчя, ані статури, а Ісая каже, що в його вигляді не було нічого, що мало б притягувати натовпи. Спотворення в 52:14 описує те, що зробив з ним хрест, а не його звичайну зовнішність. У нього не було ні громового голосу, ні царського палацу, ні багатства, ні війська. Усе, що він здобув, він здобув любов’ю, правдою й смиренням. Ось чому його історія й досі сягає людей, які не мають власних бонусів: бідних, непомічених, звичайних. Якщо ви коли-небудь почувалися непоміченими, подивіться, як він починав.

Погорджений, але той, що несе наш біль

Сувої Мертвого моря містять примірник Ісаї, якому понад 2000 років, тож ці слова були надійно записані задовго до народження Ісуса.

( Isaiah 53:3-6 )
( Isaiah 53:7-9 )
( Isaiah 53:11-12 )

Ісаїні «багато» і «злочинці» – це всі ми. Це образ того, хто обирає стати там, де стоять страждущі, і нести те, чого вони нести не можуть. Перші християни читали цей розділ як вказівку на Ісуса; багато євреїв розуміли його як опис Ізраїлю. Ми можемо просто уважно прочитати його й дати йому заговорити.

Цар з роду Давида

Ще дві обітниці завершують портрет: праведний цар із родини Давида і камінь, який збудівники відкинуть.

( Jeremiah 23:5 )
( Psalms 118:22-23 )

Будівничі тесали каміння для кута будівлі, того, що тримає разом дві стіни. Відкинутий камінь, який стає тим самим, що тримає все, – разючий образ, записаний за багато століть до Ісуса. Його співали прочани, що йшли до Єрусалима, тож за часів Ісуса його знав напам’ять кожен.

Народжений без привілеїв

Ісус народився в роду Давида, але в яслах, а виріс у Назареті, селі, якого мало хто помічав. Лука розповідає, що першими його відвідувачами були пастухи, найскромніші зі свідків. Ось як його власні сусіди бачили його через роки.

( Matthew 13:55-57 )
( Matthew 8:20 )

«Син тесляра» – так казали: «ми точно знаємо, хто ти». Їхня звиклість стала перешкодою. Той самий Ісус не мав власного дому. Народжений у бідній родині, він близько тридцяти років прожив у тихій невідомості, перш ніж почалася його публічна діяльність.

Камінь, об який багато хто спіткнувся

( 1 Peter 2:6-8 )

Петро, один із найближчих друзів Ісуса, написав це, сам побачивши відкинення, і цитує той самий псалом про наріжний камінь, який ми вже зустріли. Ті, хто спіткнувся, не були лиходіями; вони чекали іншого Месію.

Камінь, що розділив світ

Ось чому одна людина розділила світ. Три великі віри ведуть своє коріння від Авраама, і кожна по-різному відповідає на запитання «Хто такий Ісус?». Іудаїзм не визнає його Месією й досі чекає на прихід Месії. Іслам шанує його як пророка й Месію та чекає на його повернення, але не визнає, що він Син Божий або що він помер на хресті. Християнство сповідує його як Сина Божого й Спасителя. Так його життя й вчення поділили людство на три основні авраамічні релігії, і відкидання триває й досі.

Християн дивує те, що це було передрічене. Писання, спільні для євреїв і християн, Старий Заповіт, уже говорили, що обіцяний слуга буде зневажений і відкинутий, як ми бачили в Ісаї 53 і Псалмі 118. Ісая навіть назвав, хто спіткнеться, а Іван, сам єврей, розповідає, що це сталося:

( Isaiah 8:14-15 )
( John 1:11 )

Ізраїль і Юда були саме тими людьми, які чекали найдовше. Ісус сумував через це, але його останні слова тут – не прощання:

( Matthew 23:37-39 )

Пророки також обіцяють день впізнання, коли відкинутого нарешті побачать таким, яким він є:

( Zechariah 12:10 )

Тож для християн поділ – не поразка. Він був частиною історії від самого початку, і історія ще не закінчилася. Ми можемо поважати своїх ближніх будь-якої віри й водночас лагідно запрошувати всіх придивитися ще раз. То хто ж він за Біблією? Ось її власна відповідь, запропонована як дар для роздумів, а ніколи не як вимога.

Ким він є насправді

1У починї було Слово, й Слово було в Бога, й Бог було Слово. 2Воно було в починї у Бога. 3Все Ним стало ся; і без Него не стало ся нїщо, що стало ся.
14І Слово тїлом стало ся, і пробувало між нами (й бачили ми славу Його, славу, яко Єдинородного від Отця), повне благодати і правди.
( Йоан 1:1-3,14 )
( Colossians 1:15-17 )
( 1 Timothy 3:16 )

Іван написав своє Євангеліє як очевидець, Павло писав церкві в Колосах, а рядок у 1 Тимофія, можливо, є раннім християнським гімном. Троє авторів, одне переконання: сам Творець увійшов у людське життя з усім його голодом і сльозами. Павло писав Послання до колосян у в’язниці, що робить його впевненість у величі Ісуса ще разючішою. «Первородний» тут означає перший за рангом і честю, а не першостворений. Ось чому християни називають Ісуса Сином Божим.

Найбільший обрав найнижче місце

( Philippians 2:6-8 )
( John 13:3-5 )
( John 13:12-15 )

За часів Ісуса миття ніг було роботою найнижчого слуги, а учні щойно сперечалися, хто з них найбільший. Послання до филип’ян 2 показує його вибір відмовитися від царської зручності; горішня кімната показує, як цей вибір виглядав у рушнику й тазі. Велич у його царстві вимірюється тим, наскільки низько хтось готовий схилитися.

Служіння і прощення

( Mark 10:45 )
34Ісус же рече: Отче, відпусти їм; не знають бо, що роблять.
( Лука 23:34 )

Слова Марка походять із власного пояснення Ісусом свого життя. Слова Луки – із самого хреста, де скривджений просив милості для тих, хто його скривдив. Любов, що прощає своїх катів, – рідкість у будь-яку епоху.

Що він зробив і навіщо

( Colossians 1:13-14 )
( Colossians 1:18-20 )
16Так бо полюбив Бог сьвіт, що Сина свого єдинородного дав, щоб кожен, віруючий в Него, не погиб, а мав життє вічнє. 17Бо не післав Бог Сина свого на сьвіт, щоб осудив сьвіт, а щоб спас ся Ним сьвіт.
( Йоан 3:16-17 )
8Являє ж свою любов до нас Бог (у тому), що як ще були ми грішниками, Христос за нас умер.
( Римляни 5:8 )

«Мир через кров його хреста» означає, що Ісус віддав своє життя добровільно, а його воскресіння на третій день показало, що смерть не має останнього слова. Для християн це центр усієї історії: сам Бог, який платить ціну, щоб дістатися до нас. Багато людей бачать у хресті лише трагедію; ці автори бачили в ньому найбільший вчинок любові в історії. Зверніть увагу на мотив у кожному вірші: не гнів, не обов’язок, а любов, запропонована, коли ми були ще далеко від нього.

Піднесений

( Philippians 2:9-11 )

Той, хто прийшов без бонусів, отримує найвищу честь не силою, а від Отця. Смирення ніколи не було слабкістю і не закінчилося на хресті; воно від самого початку було шляхом Царя. Кожне схилене коліно – це образ радісного впізнання, протилежність відкиданню, з яким він зіткнувся спершу.

Відчинені двері

Після всіх цих століть питання, хто такий Ісус, лишається найособистішим, яке будь-хто може поставити. Ласкаво просимо повільно читати Євангелії, ставити свої запитання й переконатися самому. Ісус ніколи не силує. Він лише запрошує. В останній книзі Біблії він не вибиває двері. Він стукає й чекає, поки ми відчинимо їх зсередини, коли будемо готові.

( Revelation 3:20 )
Біблія в пер. П.Куліша та І.Пулюя, 1905 (UKRK)