Перейти до основного вмісту

Що насправді може віра? А якщо наші молитви залишаються без відповіді?

The key guidelines for the text style  is: love, encouragement, education, not pushy explanation, invitation for a change.

Віра, яка світить

Віра – одне з найчастіше вживаних слів у Біблії й одна з її найпрекрасніших ідей. Та її легко притримати. Багато хто з нас, навіть ті, хто щиро любить Бога, воліють триматися безпечного боку. Ми молимося, але тихо чекаємо небагато: про зцілення, про роботу, про найважливіше. Ми боїмося розчарування.

Але віру ніколи не створювали для того, щоб тримати її в шухляді. Вона має підноситися, світити й змінювати світ на краще. У цій статті розгляньмо, що Ісус та апостоли говорили про віру, і щиро запитаймо себе: що, коли наші молитви ніби не діють? Святе Письмо має відповіді й на це.

Гірчичне зерно

Учні Ісуса намагалися зцілити хлопчика, але не змогли. Коли вони спитали, чому, Ісус відповів:

20Ісус же рече їм: Через невіру вашу, істино бо глаголю вам: Коли б ви мали віри з зерно горчицї, то сказали б оцїй горі: Перейди звідсїля туди; то й перейде; й нїчого не буде неможливого вам.
( Матей 17:20 )

Гірчичне зерно – одне з найменших насінин, які існують. Ісус не міряє, наскільки велика наша віра. Він показує нам, скільки може навіть мала, але справжня довіра до Бога.

Інше Євангеліє розповідає цю саму історію з погляду батька хлопчика. Він не стверджував, що має досконалу віру. Він сказав дуже щиро:

23Ісус же рече йому: Коли можеш у те вірувати, то все можливе віруючому. 24І зараз, заголосивши, батько хлопчика, каже кріз сльози: Вірую, Господи; поможи моєму недовірству.
( Марко 9:23-24 )

«Вірую; допоможи моєму невірству» – це молитва, яку Бог приймає з радістю. Нам не потрібна досконала віра, щоб почати. Досить почати з того місця, де ми є, і бути щирими перед Ним.

Що таке віра насправді

Послання до євреїв описує віру не як бажання видати за дійсне, а як упевненість у Тому, Хто дав обітницю:

1Віра ж єсть підстава того, на що вповаємо, доказ (певність) річей невидимих. 2Через неї бо були сьвідчені старі.
( Євреї 11:1-2 )

Далі воно називає тих, хто так жив. Авель приніс жертву, угодну Богові. Енох ходив так близько з Богом, що не помер, як інші. І про всіх них автор каже:

4Вірою приніс Авель луччу жертву Богу нїж Каїн, через котру сьвідчено (йому), що він праведний, як сьвідкував про дари його Бог; нею він, і вмерши, ще говорить. 5Вірою Єнох перенесен, щоб не бачити смерти, і "не знайдено його; бо перенїс його Бог": перед перенесеннєм бо його сьвідчено, "що угодив Богу." 6Без віри ж не можна угодити; вірувати мусить бо, хто приходить до Бога, що Він єсть, і хто Його шукає, тих нагороджує.
( Євреї 11:4-6 )

Зверніть увагу на дві речі, у які нас просять вірити: що Бог існує і що Він винагороджує тих, хто Його шукає. Віра починається як стосунки. Ми приходимо до Нього, вірячи, що Він добрий і що Він слухає.

Віра, що діє

Віра – не лише внутрішнє почуття. У місті Листрі чоловік, який ніколи не ходив, слухав, як говорить Павло. Павло глянув на нього й побачив, що той вірить, що Бог може його зцілити.

9Сей слухав, як Павел говорив; а той подививсь на него і, постерігши, що має віру, щоб одужати, 10рече голосом великим: Стань просто на ноги твої. І підскочив і ходив.
( Дії 14:9-10 )

Чоловік не лише сподівався. Він підвівся й пішов. Віра вміє спонукати нас робити те, що колись здавалося неможливим.

Тож чи можемо ми вірити й жити так само, як і раніше? Яків відповідає лагідно, але ясно: віра й діла належать одне одному. Він нагадує про Авраама, який так глибоко довіряв Богові, що був готовий повернути Йому навіть сина.

21Авраам, отець наш, хиба не з дїл оправдив ся, піднявши Ісаака, сина свого, на жертівник? 22Чи бачиш, що віра допомагала дїлам його, і дїлами звершилась віра?
( Яков 2:21-22 )
24Чи бачите ж оце, що з дїл оправдуєть ся чоловік, а не з однієї віри?
26Яко бо тїло без духа мертве, так і віра без дїл мертва.
( Яков 2:24,26 )

Це як лампа. Якщо ми кажемо, що лампа горить, але ніхто не бачить світла, то вона насправді не горить. Наші діла – не спосіб заслужити Божу любов. Вони – світло живої віри.

Як виглядають такі діла? Можливо, вони починаються з кількох простих запитань. Якщо ми віримо, що наш справжній скарб на небі, чому ми так наполегливо працюємо, щоб накопичувати його на землі? Якщо ми кажемо, що любимо, чому ми досі так боїмося, коли любов сильніша за страх?

19Не збирайте собі скарбів на землї, де міль і ржа їсть, і де злодїї підкопують ся і крадуть. 20Збирайте ж собі скарби на небі, де нї міль, нї ржа не їсть, і де злодїї не підкопують ся й не крадуть. 21Бо де скарб ваш, там буде й серце ваше.
( Матей 6:19-21 )
18Страху нема в любові, а звершена любов геть виганяє страха, бо страх має муку, і хто лякаєть ся, той не звершений в любові.
( 1 Йоаново 4:18 )

Ці запитання – не звинувачення. Кожне з них – запрошення довіритися Богові трохи більше. Псалмоспівець показує нам, як може виглядати така довіра. Він тримає Божі слова поруч, бо вони дають йому життя, і живе як той, хто знає, що Бог бачить усе, що він робить.

93Нїколи не забуду приказів твоїх; ти бо ними оживив мене.
( Псалми 119:93 )
168Твої велїння і сьвідчення сповняв я, всї бо дороги мої перед тобою. Тав.
( Псалми 119:168 )

Як перевірити свою віру?

Павло запрошує нас чесно поглянути на власні серця. Це не заклик осуджувати себе, а заклик помітити, що Христос серед нас, і побачити, що є справжнім.

5Самих себе розбирайте, чи ви в вірі; самих себе вивідайте. Чи то ж не знаєте себе самих, що Ісус Христос у вас єсть? Хиба тільки, що ви недостойні.
( 2 Коринтяни 13:5 )

Віру також випробовує життя. Петро писав людям, які переживали важкі часи, і порівняв їхні випробування з вогнем, що очищає золото.

6Сим радуйте ся, мало нинї (коли треба), смуткуючи у всяких напастях, 7щоб випробувана віра ваша, геть дорожча золота пропадущого, хоч і огнем випробуваного, знайшлась на похвалу і честь і славу в одкриттю Ісус-Христовому.
( 1 Петрово 1:6-7 )

Послання до євреїв додає ще одну думку. Колись усе, що може бути захитане, буде захитане, і залишиться лише непорушне. Віра в Бога – саме така непорушна річ.

26котрого голос тодї захитав землею, нинї ж обітував, глаголючи: "Ще раз потрясу не тілько землею, та й небом." 27Се ж: "ще раз" показує переміну потрясеного, яко створеного, щоб пробувало нерухоме.
( Євреї 12:26-27 )

Коли ми вагаємося на межі

Народ Ізраїлю колись стояв на краю землі, яку Бог їм обіцяв. Розвідники розповіли про велетнів і міцні міста, і народ злякався та відмовився входити. Лише Калев та Ісус Навин довіряли Богові. Про Калева Бог сказав, що в ньому інший дух:

24Но слугу мого Калеба, в котрого дух инший, і котрий пійшов за мною, приведу в землю, до якої сам він ходив, і внаслїдує її насїннє його.
( Числа 14:24 )

Покоління, що вагалося, блукало пустелею сорок років. Навіть тоді Бог не залишив їх. Він вів їх щодня, але вони не бачили обітниці, яку боялися прийняти.

33А дїти ваші будуть попасати в пустинї сорок років і носити блудування ваші, покіль не поляжете всї трупом у степу.
( Числа 14:33 )

Яків описує ту саму боротьбу в серці однієї людини. Коли ми просимо, але потай не віримо, що Бог відповість, ми схожі на хвилю, яку вітер жене то туди, то сюди.

6Нехай же просить вірою, нїчого не сумнячись; хто бо сумнить ся, той подобен филї морській, котру вітер жене та й розбиває. 7Нехай бо не думає такий чоловік, що прийме що від Бога.
( Яков 1:6-7 )

Це сказано не для того, щоб викликати в нас почуття провини в дні, коли віра слабка. Це запрошення принести Богові все серце й довіритися лише Йому, Тому, Хто ніколи не змінюється.

А якщо наші молитви залишаються без відповіді?

Це найважче запитання, і Біблія не обходить його. По-перше, віра – не формула для отримання бажаного. Це довіра до доброго Бога. Його відповіддю може бути «так», або «зачекай», або інший шлях, якого ми ще не бачимо. Іван пише:

14І се одвага, котру маємо до Него, що, коли чого просимо по волї Його, Він слухає нас; 15і коли знаємо, що Він слухає нас, чого б ми не просили, то знаємо, що одержуємо прощення від Него.
( 1 Йоаново 5:14-15 )

Коли ми просимо згідно з Його волею, яка завжди добра для нас, ми можемо бути певні, що Він нас чує. По-друге, зволікання – не відмова. Багато людей у Біблії довго чекали, і їхня довіра зростала в очікуванні. По-третє, ми завжди вільні продовжувати просити.

Якщо у вашому серці щось було стримане, молитва, яку ви боялися проказати вголос, – ви можете помолитися нею сьогодні. Почніть із малого, малого, як гірчичне зерно. Просіть, зробіть один крок у напрямку того, про що просили, і продовжуйте довіряти. Бог шанує довіру, і Він ніколи не буває далеко від тих, хто Його шукає.

Біблія в пер. П.Куліша та І.Пулюя, 1905 (UKRK)