Роль гордині та справжня віра
Усі ми хочемо почуватися шанованими й цінними. Це природно, і це корінь нашої самоповаги. Гординя – близька родичка цього бажання. Вона зростає, коли ми хочемо, щоб інші помітили, що ми зробили і ким стали. Не дивно, що Біблія так часто говорить про гординю. Ми схильні читати ці вірші побіжно й гадати, що вони про когось іншого. Погляньмо на це лагідніше й уважніше. Ось три короткі вірші для початку:
32Бо, як збиваннє молока дає масло, а удар у ніс виводить кров, так і розбуджений гнїв виводить сварку.( Приповiстi 30:32 )
5Він поскидав тих, що згорда високо неслися, - той високий город; скинув його, поверг його, скинув у порох.( Iсая 26:5 )
17Щоб впинити чоловіка від якого наміру й від гординї заховати;( Йов 33:17 )
Зверніть увагу на останній. Бог «береже їх від гордині», і робить це, знову і знову промовляючи до людей, як турботливий батько чи мати.
Два види гордості
У щоденному житті ми вживаємо це слово двояко. Одне – осудливе: «Ця людина була надто гордовита, щоб допомогти». Інше – тепле: «Молодець, я так тобою пишаюся!» Друге поширене в родинах, де батьки підбадьорюють дітей іти вперед і зростати. Ось звичні визначення:
- Почуття глибокого задоволення, що походить від власних досягнень, досягнень тих, з ким людина тісно пов’язана, або від якостей чи майна, які всі високо цінують.
- Усвідомлення власної гідності.
Радість з успіху дитини – це добре, і Біблія ніде цьому не перешкоджає. Біблія застерігає від особливого виду гордині: віри в те, що «я зробив це сам і ніхто мені не потрібен». Це гординя, що покладається на нас самих, а не на Бога та інших людей:
10Між гордими - одні тільки сварки, а хто чинить усе за порадою - у тих мудрість.( Приповiстi 13:10 )
Що Бог говорить про такий вид гордині
Вірші нижче описують, як відповідає Бог. Зверніть увагу, що йдеться більше про віддаленість, ніж про покарання. Коли ми покладаємося лише на себе, ми залишаємо для Нього мало місця:
12Хоч і кричать, не відказує, задля гординї злих людей.( Йов 35:12 )
28Заступаєшся ти за убогих в лихій їх годинї й тїснотї, очі ж гордих, неситих пихою загреб хилиш низько до долу.( 2-а Самуїлова 22:28 )
6Господь високо; але він бачить пониженого, і гордого з далека пізнає.( Псалми 138:6 )
Апостол Яків пояснює, чому Бог противиться гордині: тому що Він хоче дати нам більше.
6Більшу ж дає благодать; тим же і глаголе: "Господь гордим противить ся, смиренним же дає благодать."( Яков 4:6 )
Цар, який сказав: «Це зробив я»
Перш ніж робити висновки, розгляньмо одну історію. Навуходоносор був могутнім царем Вавилона. Йому наснився тривожний сон, і пророк Даниїл пояснив, що Бог дає йому застереження. Даниїл додав ще й сповнене любові прохання:
24Тим же то, царю, нехай буде до вподоби тобі моя порада: спокутуй твої гріхи справедливостю і проступки твої милосердєм до бідних; от чим може продовжитись спокій твій!( Даниїл 4:24 )
Минув цілий рік – рік терпіння. Потім одного дня, дивлячись на своє місто, цар сказав:
27Промовив царь: Чи ж не великий сей Вавилон, що я встроїв його на дім царства силою моєї потуги й на славу величностї моєї?( Даниїл 4:27 )
Застереження здійснилося майже одразу:
28Та ще слова не вийшли з уст царських, як надійшов із неба голос: До тебе, царю Навуходонозоре, мовиться: царство відійшло від тебе! 29І відлучать тебе від людей, і ти жити меш на полі з зьвірями; годувати мешся травою, як віл, і сїм часів промине над тобою, доки спізнаєш, що Найвисший царює над людським царством і дає його, кому хоче!( Даниїл 4:28-29 )
Навуходоносор утратив усе, чим пишався. Але подивіться, як закінчується ця історія. Після цього часу він підвів очі й зрозумів, хто стоїть за його звершеннями:
31Як же минули ті часи, я, Навуходонозор, підвів очі мої до неба, й мій розум вернувся до мене; й благословив я Всевишнього, хвалив і прославляв Всесущого, которого власть - власть вічна і которого царство - від родів до родів. 32Проти него всї, що живуть на землї, не значать нїчого; по своїй волї робить він як з небесним воінством, так і з тими, що живуть на землї, й нїхто не може стати проти руки його й сказати йому: Що ти зробив?34А тепер я, Навуходонозор, славлю, й вивисшую й величаю Царя небесного, которого всї дїла праведні, стежки правдиві, й котрий має силу присмирити тих, що ведуться гордовито.( Даниїл 4:31-32,34 )
Цар навчився чогось цінного, і його честь була відновлена. Можливо, ми можемо засвоїти той самий урок значно лагідніше, просто замислившись над його історією.
А як щодо наших власних зусиль?
Більшість із нас – не царі. Але ми часто кажемо: «Я збудував цей дім власними руками», «Я заснував цю компанію» чи «Я виграв цей забіг». Хіба не справедливо пишатися, коли ми наполегливо працювали над чимось важливим для нас – доброю роботою, міцною родиною чи змаганням?
Звісно, зусилля мають значення. Але мудрий автор книги Екклезіяста помітив дещо про життя, яким воно видно з нашого боку: результати залежать не лише від нашої вправності й зусиль.
11І звернувсь я й добачив під сонцем, що не швидким допадаєсь нагорода за побіг; не хоробрим - побіда; не мудрим - хлїб; не розумним - багацтво, й не тямущим - ласка, тільки час і случай у всїм.( Екклезiяст 9:11 )
Успіх ніколи не перебуває цілком у наших руках. А Ісус додає втішну думку. Навіть найменші дрібниці життя не вислизають від уваги Отця:
29Хиба не два горобцї продають ся за шага? а нї один з них не впаде на землю без Отця вашого.( Матей 10:29 )
Чи означає це, що наші досягнення насправді не наші? Ісус відповідає образом виноградної лози та гілок. Гілка не створює власного життя. Вона отримує його від лози, і плід росте з цього зв’язку. Він двічі повторює ту саму думку трохи іншими словами, щоб ми її не пропустили:
4Пробувайте в менї, і я в вас. Яко ж вітка не може овощу родити від себе, коли не пробувати ме на виноградинї, так анї ви, коли в менї не будете пробувати.( Йоан 15:4 )
5Я виноградина, ви віттє. Хто пробуває в менї, а я в йому, той приносить багато овощу; бо без мене не можете робити нїчого.( Йоан 15:5 )
Це не покликане применшити наші зусилля. Це означає, що наші здібності, ідеї та сила – дари. Біблія говорить про це прямо:
17І щоб ти не казав в серцї свому: Сила моя й потуга руки моєї здобули менї сї маєтки! 18А мусиш памятати про Господа, Бога твого, що він дає тобі силу здобувати маєтки; щоб він додержав завіт свій, котрим він клявся батькам твоїм, як се нинї сталось.( Повторення Закону 8:17-18 )
Віра: опиратися на Бога
Гординя каже: «Я зробив це сам». Віра каже: «Дякую, без Тебе я б не зміг цього зробити». Віра – це довіра, а довіра лагідно заступає самовпевненість:
5Надїйсь на Господа всїм серцем твоїм і не покладайся на власний твій розум. 6У всїх стежках твоїх думай про його, а він простувати ме шляхи твої.( Приповiстi 3:5-6 )
Вона також заступає тривогу. Коли ми перестаємо нести все самотужки, ми знаходимо мир, який нас дивує:
6Не журіть ся нїчим, а у всьому молитвою і благаннєм з подякою нехай обявляють ся прошення ваші перед Богом.( Филип'яни 4:6 )
І вона дає нам новий спосіб радіти. Ми вільні тішитися своєю працею й ділитися заслугою:
31Оце ж, чи то їсте, чи пєте, чи що инше робите, все на славу Божу робіть.( 1 Коринтяни 10:31 )
31щоб, яко ж писано: Хто хвалить ся, в Господї хвалив ся.( 1 Коринтяни 1:31 )
Тож визнаймо свої межі без сорому й черпаймо розраду в тому, що можемо опертися на Ісуса. Він іде з нами крізь кожну скруту. Коли гординя шепоче, що ми мусимо робити все самі, ми можемо відповісти: є Той, кому ми можемо довіряти.