Чому Бог просив убивати тварин як жертви та приношення за гріх?
Коли ми читаємо в Біблії докладні настанови щодо приношення тварин на жертовнику, багатьом із нас стає ніяково. Важко зрозуміти, як Бог може тішитися смертю невинних тварин і до чого тут прощення. Це щирі запитання, і вони заслуговують на лагідний, неквапливий розгляд.
Усе почалося з людей
Перші приношення в Біблії походять від Каїна й Авеля. У тексті не сказано, що Бог просив їх щось принести. Вони принесли дари з власного бажання:
3І сталось по якомусь часї, що Каїн приносив Господеві жертву з польового вроджаю. 4Абель же приносив принос од перваків овечих ситеньких. І споглянув Господь на Абеля і на дар його;( Буття 4:3-4 )
З цього легко зробити висновок, що Бог віддає перевагу тваринам, а не плодам. Але погляньте, що Бог каже Каїнові потім. Він говорить не про вид дару. Він звертається до Каїнового серця, з непідробною ніжністю:
7Коли чиниш добре, дак і лице весело позирає; коли ж чиниш не добре, дак на тебе гріх чигає в порозї, щоб одолїти; ти ж мусиш панувати над ним.( Буття 4:7 )
Важливо було те, з яким серцем кожен із них прийшов до Бога. Авель приніс «найкраще» з того, що мав, а Каїн приніс «дещо» зі своїх плодів.
Чого Бог бажав завжди
Крізь усю Біблію Бог повторює те саме про приношення: Він шукає серце, що за ними стоїть. Він говорить про це через пророка Осію:
6Я бо милостї хочу, не жертви, а знаннє Бога любійше менї над всепалення.( Осiя 6:6 )
Цар Давид засвоїв те саме, коли молився після тяжкого падіння:
16Ти бо не любиш жертви, ато принїс би її, жертва всепалення не люба тобі. 17Жертва Богу дух сокрушений; серця сокрушеного і смиренного ти не відкидаєш, Боже.( Псалми 51:16-17 )
Пророк Ісая пояснює, що відбувається, коли приношення приносять без смиренного серця. Бога більше обходить людина, яка «тремтить від слова Мого», ніж сам дар:
2Все ж бо те зробила рука моя, й все од мене постало, говорить Господь. А ось, на кого я ласкаво спогляну: на смирного й сокрушеного духом та й на того, що тремтить перед словом моїм. 3(Беззаконник же) той, що заколює вола, - він у мене те саме, що той, хто вбиває людину; хто приносить ягня в жертву - те саме, наче б пса задавив; хто приносить жертву хлїбну, - наче б жертвував свинину; хто палить на подяку кадило - наче той, що молиться до ідола; і як вони свою собі путь обрали, та як їх душа в гидотах кохається власних, -( Iсая 66:2-3 )
А народ Міхея ставить це запитання вголос. Що ми можемо принести? Тисячі баранів? Власних дітей? Божа відповідь проста й добра:
7Та хиба ж мож угодити Господеві хоч би тисячами баранів, або незсякаючими потоками олїї? Чи ж дам йому в жертву перворідня мого за проступки мої, - плід утроби моєї за гріх душі моєї? 8Я скажу тобі, чоловіче, що є добре, та й чого Господь вимагає від тебе: дїлай справедливо, люби вчинки милосердні, й ходи в покорі перед Богом твоїм.( Михей 6:7-8 )
Навіщо кров?
Якщо Бог не хотів приношень заради них самих, навіщо існувала ця система? Біблія пояснює, що вона мала показати, наскільки серйозний гріх і чого він коштує, а також те, як Бог дає шлях до примирення з Ним:
11Бо в крові душа тїла, і призначив я її для жертівника, щоб роблено покуту за душі ваші; кров бо се, що чинить покуту за душу.( Левит 17:11 )
Водночас Біблія чесно говорить, що ця система мала межі. Вона могла вказувати на прощення, але не могла завершити справу:
9Котра єсть образ часу настоящого, в котрому приносять ся і дари і жертви, що не можуть звершити по совістї того, хто служить,( Євреї 9:9 )
3А в них що року (робить ся) спомни гріхів. 4Не можна бо, щоб кров волова та козлина знимала гріхи.( Євреї 10:3-4 )
Жертви тварин були як тінь, нагадування про гріх рік за роком. Вони не могли змінити людське серце.
Кращий шлях, даний з любові
Тож Бог зробив дещо надзвичайне. Він не попросив нас принести ще більше. Він сам дав дещо:
16Так бо полюбив Бог сьвіт, що Сина свого єдинородного дав, щоб кожен, віруючий в Него, не погиб, а мав життє вічнє.( Йоан 3:16 )
8Являє ж свою любов до нас Бог (у тому), що як ще були ми грішниками, Христос за нас умер.( Римляни 5:8 )
Ісус розповів про це притчу. Землевласник посилає свого коханого сина до людей, які орендують його землю, сподіваючись, що вони його шануватимуть. Це картина того, як Бог послав Ісуса, і того, що сталося потім:
13Рече ж пан виноградника: Що робити? пішлю сина мого любого: може, того побачивши, посоромлять ся. 14Побачивши ж його виноградарі, казали між собою, говорячи: Се наслїдник; ходїмо вбємо його, щоб наше було наслїддє.( Лука 20:13-14 )
У давній системі священик спершу приносив жертву за свої гріхи, а потім за гріхи народу. Ісус був безгрішний. Йому не потрібно було нічого приносити за Себе, і Він не просив крові невинних тварин. Він віддав Себе, у повній згоді з волею Отця, раз і назавжди:
27котрий не має по всї днї нужди, як архиєреї, перше за свої гріхи жертви приносити, а потім за людські: се бо зробив заразом, себе принїсши.( Євреї 7:27 )
12анї з кровю козлиною, нї телячою, а своєю кровю, увійшов раз у сьвятиню, знайшовши вічне відкупленнє.( Євреї 9:12 )
Що це означає для нас
Тягар, який ми відчуваємо в цих історіях, відображає, наскільки велика справжня ціна гріха. Це не означає, що Бог жорстокий. Це ціна, яку Він сам вирішив нести, щоб нам не довелося нести її самотужки.
Тож запрошення лагідне. Нам раді прийти до Бога такими, якими ми є, і щиро розповісти Йому, де ми помилилися:
9Коли визнаєм гріхи наші, то Він вірний і праведний, щоб простив нам гріхи, і очистив нас од всякої неправди.( 1 Йоаново 1:9 )
Якщо ми так зробимо, то побачимо, що жертву вже принесено за нас і що Він шукає серце, готове повернутися додому.